У повісті «Пісочний чоловік» її герой Натанаель охоплений панічним страхом перед зовнішнім світом, і ця боязнь світу з часом набуває болісного, по суті, клінічного характеру. Наречена Натанаэля Клара намагається його образумити: «… мені здається, що все те страшне й жахливе, про що ти говориш, сталося лише в твоїй душі, а справжній зовнішній світ до цього майже не причетний…
Не дати темним силам місця в своїй душі — ось проблема, яка хвилює Гофмана, і він дедалі більше підозрює, що саме романтично-піднесена свідомість цієї слабкості особливо вразлива. Клара — проста й розумна дівчина — намагається лікувати Натанаеля по-своєму: варто йому почати читати їй свої вірші з їхнім «морботним, нудним містицизмом», як вона збиває його піднесеність лукавим нагадуванням, що в неї може втекти кава. Але саме тому він не бере її за авторитет: виходить, вона — убога міщанка! А заводна лялька Олімпія, що вміє томно зітхати й під час слухання його віршів час від часу видає «Ах!», виявляється Натанаелю кращою — і навіть уявляється йому «сродною душею». І він закохується в неї, не бачачи й не розуміючи, що це лише хитромудрий механізм, автомат.