Перший дзвінок

«Із тихим лязком розійшлася сталева перегородка, що відділяла ангар від інших відсіків корабля. Серджант Джексон одразу гаркнув на десантників, і вони без поспіху потягнулися до відкритого люка посадкового човна. А сам невдоволено глянув на командира їхнього збірного загону, лейтенанта Карпіна: знову росіянин, хай йому грець! Ну чому йому завжди так не щастить?! Не змогли знайти на цю місію американського чи європейського офіцера? Та нехай навіть і халіфатського, аби тільки не росіянина чи ізраїльтянина: перші славилися своєю прискіпливістю та безкомпромісністю, а другі — безтурботністю і, як не дивно, професіоналізмом. Джексон не розумів, як це могло поєднатися в одному флаконі, але ж поєднувалося. Тому сержант волів, якщо була така можливість, не мати справ із ізраїльтянами. А росіян він просто не любив…»