Знаєш, як це буває? Живеш собі, радієш, нікого не чіпаєш… а потім — попадаєш. У прямому сенсі цього слова. Потрапляєш у темний замок, що стоїть на межі світів. Господар цього чудового місця привабливий і ввічливий, аж ніяк не схожий на чорнокнижника. Та й усі мешканці підозріло привітні… ніби щось приховують. Загалом, у гостях добре, а вдома краще! Ніяких воскреслих мерців, чорних гримуарів і таємних проклять. Повернутися б у рідний світ — але хто мене відпустить?