«Що це за лінії такі?» — запитає прискіпливий читач. Лінії сюжету? Лінії поведінки? Захисту? Лінії життя на двох авторських руках — лівій і правій? Або ж назва походить від петербурзьких вулиць на Василівському острові? Та ні ж. Просто лінії. Мабуть, прямі. Так, принаймні, підказує автору його внутрішній зір, який завжди правий. І ви зараз тримаєте в руках одну з цих двох ліній — безперечно паралельних. У деяких місцях, втім, таких, що перетинаються. А в інших — ні, як у школі вчили.
Справа в тому, що і шкільна евклідова геометрія, і парадоксальна геометрія Лобачевського — обидві правильні. Бо всесвіт, у якому існує лише якась одна правда, неможливий. З технічних, як прийнято говорити, причин.