Ми ніколи не жили заможно — восьмий соціальний ранг цього просто не передбачає. Після закінчення школи я одразу влаштувалася офіціанткою, щоб допомагати батькові. Матері давно не стало — від умовно невиліковної хвороби. Звісно, нині вже немає недуг, від яких не можна позбутися. Але з нашими доходами нам не вистачило грошей на лікування. І ось тепер захворів батько…
Коли я сказала, що збираюся влаштуватися в ЦНД, він категорично був проти. Ніхто не знає, що з людьми роблять у тих лабораторіях. Але ж це не проблема! З агітаційних роликів я знала, що добровольці, які потрапляють до вчених, отримують величезні гроші, які можна одразу переказати на рахунок сім’ї. Після закінчення контракту їм повністю стирають пам’ять, щоб вони не розголошували таємницю ЦНД. Якщо я нічого не згадаю після повернення з лабораторії, яка різниця, що зі мною там відбуватиметься? А батько зможе дожити до глибокої старості, побачити онуків…
Я зважилася на цей крок, ставши доброволицею Центру Наукових Досліджень. Я не знаю, що мене чекає. Можливо, я знайду там своє кохання, здобуду друзів, отримаю безцінний досвід. А може, стану звичайною піддослідною кролицею й благатиму випустити мене. Яка різниця, якщо після завершення контракту мою пам’ять повністю сотруть?