Перепочинок. Останній уклін

Найважливіші теми творчості Астаф’єва — військова й сільська. Одним із перших його творів було шкільне творіння, яке згодом письменник перетворив на оповідання «Васюткинe озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Зміна». Більшість оповідань, написаних ним для дітей, увійшли до збірки «Останній уклін».

Стиль оповіді Астаф’єва передає погляд простої солдатської або молодшого офіцера. У своїх творах він створив літературний образ звичайного робітника війни — знеособленого «ваньки-взводного», на якому тримається вся армія й якому врешті «вішають усіх собак» та списують усі гріхи; якому не дістаються нагороди, натомість у достатку дістаються покарання. Цей наполовину автобіографічний, наполовину збірний образ фронтовика-окопника, що живе однім життям зі своїми бойовими товаришами й звик спокійно дивитися в очі смерті, Астаф’єв багато в чому взяв із самого себе та зі своїх фронтових друзів, протиставивши його тиловикам-пристосуванцям, які у великій кількості жили протягом усієї війни в порівняно безпечній прифронтовій зоні, і до яких письменник до кінця днів відчував глибоку зневагу.

Книги Астаф’єва, завдяки живій літературній мові та реалістичному зображенню військового побуту, були надзвичайно популярні в СРСР і за кордоном, тому їх переклали багатьма мовами світу та видавали багатомільйонними накладами.