Пенелопа

«Я народилася чорною пантерою —// некерованою, швидкою, гнучкою. // А живу я не м’ясом — // вірою, // не кров’ю — // крихкою надією». Ці кілька рядків із вірша Гоар Маркосян-Каспер розповідають про неї більше, ніж сторінка біографії. Віра й надія, уміння грати словами та здатність відшукувати в них смисли, не очевидні іншим, талант надавати прозі поетичності — усе це є в її книгах.

Гоар Маркосян-Каспер народилася в Арменії, жила в Естонії, любила Італію. Але і вірші, і прозу вона писала російською мовою. І відчувала її, як мало хто інший. Кандидат медичних наук, лікар, талановита поетеса й прозаїк, вона поєднала в своїх текстах легкість, властиву поезії, глибину та психологізм, що вирізняють справжню прозу, і особливий погляд на світ — такий, який буває тільки в тих, хто насправді знає, що таке життя і смерть і як інколи вони дуже близько підходять одне до одного.

Що ми знаємо про Пенелопу? Вірна дружина Одіссея, яка в очікуванні його повернення на Ітаку ткала нескінченну саванну тканину для свекра й відмовляла численним нареченим, що домагалися її руки. Пенелопа Гоар Маркосян-Каспер живе не на сонячній Ітаці, а в зимовому Єревані 90-х років, де електрика — розкіш, а гаряча ванна — мрія, і треба добряче постаратися, щоб ця мрія здійснилася. Наречених у Пенелопи не так багато, як у давньої тезки, зате її серце намагається завоювати однокласник, який розтинає містом на «мерседесі». І, звісно, є в неї й Одіссей — Армен, лікар, який поїхав на війну.

«Пенелопу розбудив сонячний промінь». Так починається цей дотепний, іскрометний, сповнений гри словами роман про один день, який нам належить прожити з героїнею: мандруючи від одного єреванського дому до іншого й насолоджуючись тим теплом, розлитим на цих сторінках.