Паризькі хлопці в сталінській Москві
23 год. 58 хв.
Опис
Сергій Бєляков — історик і письменник, автор книг «Гумилев сын Гумилева», «Тень Мазепы. Украинская нация в эпоху Гоголя», «Весна народов. Русские и украинцы между Булгаковым и Петлюрой», лауреат премії «Большая книга», фіналіст премій «Национальный бестселлер» і «Ясная Поляна». Його книги перекладені на багато мов.
Син Марини Цвєтаєвої Георгій Ефрон, більше відомий під домашнім ім’ям «Мур», народився в Чехії, виріс у Франції, але вважав себе росіянином. Та в передвоєнній Москві однокласники, приятелі й дівчата бачили в ньому — іноземця, паризького хлопчика. «Паризьким хлопчиком» був і друг Мура Дмитро Сеземан, який у той самий час приїхав із батьками до Москви. Життя друзів у СРСР здається низкою нещасть: арешти й загибель близьких, безпритульність, евакуація, голод, фронт, де один із них буде поранений, а інший загине… Але в їхньому московському житті були й щасливі дні.
Сталінська Москва — сяючий вітринний фасад Радянського Союзу. По нових широких вулицях мчали «лінкольни», «паккарди» та ЗІСи, в Єлісеєвському продавали делікатеси: від чорної ікри й крабів до рокфору. Ейзенштейн ставив «Валькірії» у Великому театрі, у Камерному йшла «Мадам Боварі» — і сам Ворошилов із задоволенням ходив на спектаклі Таїрова. Для москвичів грали джазмени Едді Рознера, Александра Цфасмана й Леоніда Утьосова, а вчителі танців заробляли більше за інженерів і лікарів… Дивний, жорстокий, але яскравий світ, де зранку йшли в приймальню НКВС із передачами для заарештованих рідних, а ввечері сиділи в ресторані «Националь» або слухали Святослава Ріхтера в Залі Чайковського.
Син Марини Цвєтаєвої Георгій Ефрон, більше відомий під домашнім ім’ям «Мур», народився в Чехії, виріс у Франції, але вважав себе росіянином. Та в передвоєнній Москві однокласники, приятелі й дівчата бачили в ньому — іноземця, паризького хлопчика. «Паризьким хлопчиком» був і друг Мура Дмитро Сеземан, який у той самий час приїхав із батьками до Москви. Життя друзів у СРСР здається низкою нещасть: арешти й загибель близьких, безпритульність, евакуація, голод, фронт, де один із них буде поранений, а інший загине… Але в їхньому московському житті були й щасливі дні.
Сталінська Москва — сяючий вітринний фасад Радянського Союзу. По нових широких вулицях мчали «лінкольни», «паккарди» та ЗІСи, в Єлісеєвському продавали делікатеси: від чорної ікри й крабів до рокфору. Ейзенштейн ставив «Валькірії» у Великому театрі, у Камерному йшла «Мадам Боварі» — і сам Ворошилов із задоволенням ходив на спектаклі Таїрова. Для москвичів грали джазмени Едді Рознера, Александра Цфасмана й Леоніда Утьосова, а вчителі танців заробляли більше за інженерів і лікарів… Дивний, жорстокий, але яскравий світ, де зранку йшли в приймальню НКВС із передачами для заарештованих рідних, а ввечері сиділи в ресторані «Националь» або слухали Святослава Ріхтера в Залі Чайковського.
