«Дах банку «Дау і Дау» провалився всередину, чорні провали вікон оголилися пилюками уламків скла. На пластмасовій ляльці, вкритій жовтуватою пліснявою, сидів пацюк. Байдуже він стежив за старим маленькими, застиглими від лінощів очима. У кожну щілину, в кожне під’їзне ляпало жорстко й глухо лізли ліани. З розбитих вітрин магазинів на бруківку вивалювалися якісь ганчірки сірими купами. Роздавлені тюбики іноземної косметики, розбиті антикварні вази, розбухлі книги, розкатані шматки тканини, магнітофонні касети — усе було зім’яте, збурене, втиснуте в бруд, ніби невідоме чудовисько, вирвавшись із джунглів, у сліпій люті пройшлося Хітоном…» — У такій атмосфері в далекій азійській країні вирощують надлюдину, яка дуже скоро за всіма показниками має нас перегнати…