Тато-Мороз та його мандарини

— Чому ти не сказала, що народила від мене дочку? — обурювався я, розуміючи, що пропустив найважливіші роки в житті Катюшки.
— Ти мене кинув, Тагаєв, — наїжджала на мене, у відповідь, Оля.
— Катя тільки моя, зрозумів?
— Ні, не зрозумів! Я хочу бути в її житті, розумієш?
— А я не хочу, щоб ти брав у ньому участь. Досить підкочувати до мене свої… Мандарини!

Я не бачив її майже дев’ять років, і ще б не бачив, якби в мою фірму випадково не прислали двадцять фур мандаринів. Моя колишня погодилася допомогти мені їх продати, але тут з’ясувалося, що я, виявляється, став батьком прекрасної малечі багато років тому.

Залишається лише сподіватися на новорічне диво, щоб вигідно збути фрукти й право на дочку у моєї колишньої відвоювати.