Мотиви тягаря існування й гнітючої дійсності, що часто й пронизливо звучать у повістях Чехова, відтіняють гостроту та складність переживань їхніх героїв. Тонкий психолог і майстер підтексту, А. П. Чехов оголює найпотаємніші ділянки свідомості, створюючи не спектакль персонажів-маріонеток, а драматургію людських душ.
У моторошних умовах провінційної лікарні в шостій палаті мешкають п’ятеро душевнохворих; їхній лікар — апатичний доктор Рагін — не бачить жодного сенсу в лікуванні приречених і надає перевагу читанню книжок замість роботи. Захопившись суперечками з одним із пацієнтів, доктор починає справляти на колег враження божевільного і невдовзі сам потрапляє до палати № 6. Чехов, який незадовго до написання повісті побував на Сахаліні в ролі журналіста, використовує перевірену часом нарисову манеру, щоб описати поступове сповзання в безумство. Можливо, водночас він показує читачеві, наскільки зручно пояснювати безумством незрозумілу чужу поведінку: точка зору Рагіна близька до позиції оповідача, і це створює в повісті напруження, яке у фіналі призводить до вибуху насильства. Лесков називав «Палату № 6» зображенням Росії в мініатюрі; Ленін, прочитавши повість, пережив приступ жаху. Водночас сам Чехов спочатку не ставився до своєї повісті серйозно і побоювався, що вона нудна.