У спогадах сестер Софії та Наталії Самуїлових про дореволюційне дитинство, про улюбленого батька — провінційного священника Сергія, який згодом загинув у в’язниці, звучить живий відгомін епохи, що пішла. Доля сім’ї Самуїлових нерозривно переплелася з трагічною долею країни у XX столітті. Переносячи читача в російську глибінку 1910–1930-х років, автори розкривають перед ним глибини людських сердець — у страшні роки гонінь на Церкву — сердець, що не втратили віри, жертвенности й любові.