Отруєна совість

«Людмилі Олександрівні Верховській виповнилося тридцять шість років. Вісімнадцять років, як вона заміжня. Обидві її доньки — Ліда й Леля — погодки, навчаються в солідній приватній гімназії; Леля йде на клас нижче за старшу сестру. Син Митя, класик, щойно перейшов у сьомий клас.

Людмила Олександрівна слыве дуже ніжною матір’ю — а особливо любить сина. Вона зізнається: — Я пристрасна до нього, сама знаю… але що ж робити? Митя — мій Веніамін…»