Під час насильницького удушення людські очі наповнюються кров’ю з судин, що лопнули. Мозок, втрачаючи доступ до кисню, згасає, охоплений жахом. Людське тіло, нездатне чинити опір, відчайдушно помирає. Але що відбувається з душею, яка давно пристала до фізичної оболонки, яку так легко зламати? Який яд її отруює? Чи, навпаки, останні муки благоговійно очищають її від гнилі, наче істинне каяття? Чи зможе душа, розірвана виною, болем і образою, пройти крізь ці злокомисності й вийти на вільне сонячне світло, отримавши те відпущення, якого всі бажають? Усі ці питання, ніби крихкі гілки одного товстого дерева, спираються на останнє: як, утихомиривши тіло, розгледіти лише душу?