«Поки Рита плаває, я малюю наброски: батьків, тренерів, хлопців і дівчат. Дітей малювати найважче, бо вони весь час крутяться. Постійно виходить так, що на моєму папері чотири ноги й три руки. Але якщо подумати, це ж правда: коли ми сидимо, у нас дві ноги, а коли біжимо — дванадцять. Коли я малюю, ніхто мене не помічає».
«Я купив собі маркер і почав ходити районом та малювати — ну, там де видно, різних чоловічків… Потім я став часто зустрічати цих чуваків, яких я намалював на стінах. Я згадував, як я кожного з них намалював, і мені ставало тепліше».
Ксенія Букша також малює людину одним штрихом, одним точним реченням. У цій книжці живуть не персонажі й не герої, а саме люди. Дивні, покинуті, втомлені, щасливі, нещасні, але завжди справжні. Авторка їх не придумує — радше дає їм слово. Наброски складаються в єдину історію, ситуації — у спільну долю, а чужі стають (а інколи й стають) близькими.