«Ти віддаси мене йому?» — питаю свого хлопця.
— Лише на час, малятко. Не хвилюйся, я скоро заберу тебе. Він нічого тобі не зробить. Тільки не пручайся, інакше…
— Інакше він уб’є мене, розумієш?
— Денис, ти не можеш ось так просто програти мене в карти!
— Я вже програв!***
— Ви ж відпустите мене? Це ж була гра, — з мене виходить нервовий смішок.
— Денис сказав, що це гра.
— Це і була гра, — незворушно відповідає він. — І твій хлопець програв тебе мені. В машину її.
Я довірилася своєму хлопцю й пішла в закритий клуб, де він поставив мене на кон і… програв. Своїми руками віддав мене чудовиську. Монстру, який не терпить відмов. І тепер я не знаю, чи зможу колись вибратися з клітки, у яку він мене посадив.