Батько подруги

«—Помилилася дверима?» — невимушено питає батько Лени, поки я в шоці переводжу погляд із його розмальованого татуюваннями торсу на сорочку, що лежить на підлозі.

«—Я… Ні…»

—Боже, та що я несу?!

—Тобто так.

Відступивши назад, я вилітаю в коридор і мчу щосили в свою тимчасову кімнату. Серце гупає, мов божевільне. Йому сорок. Йому сорок! Як він може бути сорок?! Я приїхала в Москву вчитися, але через невдалий збіг обставин залишилася без гуртожитку, на який розраховувала. Врятувала шкільна подруга: запропонувала пожити перший семестр у будинку її батька, із яким зустріч із перших секунд пішла шкереберть.

…Уляпалася!