Жила-була дівчинка Ліза. Жила собі добре. Травки збирала, людям допомагала, та косу не стригла, як наказувала бабуся Василіса. А ще, як усі дівчата, мріяла вийти заміж — і неодмінно по любові, а не просто з’їхатися в одну квартиру, як їй запропонував Миколай. У нашому житті все не так, як здається, — так завжди казала бабуся Василіса! Тож і сусідка нова: виглядає як баба Яга, але просить називати її просто по імені. Речі в її квартиру носять робітники з фірми «Гуси-лебеді», а в клітці в неї сидить не канарейка, а голуб, точніше голубиця, голос якої Ліза чує у себе в голові. І просить голубиця їй допомогти, а для цього вікно вночі не закривати — чекати її… А ще в братця Іванушка раптом загострилися нюх, зір і слух, та й сам він підозріло швидко рухатися може. Ох, неспроста це все! Так, бабуся Василіса мала рацію: у нашому житті все не так, як здається!