Залиш вікно відчиненим

Була сира, вітряна ніч. Міліціонер Петров Василь Семенович стояв на посту. Важкі хмари повзли по небу. Напевно, їм було нудно плисти над тихим, міцно сплячим містом, і щоб бодай трохи розважитися, кожна з них перетворилася на якогось небаченого звіра. Вони по черзі наповзали на місяць.
«Ось зараз місяць проковтнув лев, — розглядав їх Василь Семенович, — ні, мабуть, це не лев. Радше крокодил, а його три ноги найбільше нагадують товсті ніжки рояля…»
Усі будинки були темні, притихлі. Лише на верхньому поверсі найвищого будинку одно вікно горіло синім світлом. Воно завжди не гасло довше за інші. Наче боялося, що Василю Семеновичу буде сумно одному на темній вулиці. Але ось і воно згасло…