Зупинись, мить…

"Коли довго дивишся на сонце, потім уже не бачиш нічого навколо себе. Все знебарвлюється. Так само й я. Я жила, нічого не бачачи навколо. А на що було дивитися?

Мене рятувала сім’я, міцна, як скеля. Мене рятували мої ненаписані книги й мій талант, хоча казати про це, може, й нескромно. Талант — як немовля: кричить, вимагає уваги, його треба обслуговувати, забуваючи про себе. Мій талант тримав мене на плаву й говорив: «Нічого не закінчилося, усе ще буде»".