Передмова автора
Якби ці нотатки належали людині, відомій чимось іншим, безперечним… Було б інше діло. А так скажіть мені навіть ось що: ось, наприклад, жила собі монашка, сестра милосердя, померла в самоті — десь на чужині, або, гірше того, в центрі вітчизни. І від неї залишилися вражаючі нотатки. Я б розквітла душею, серцем, просвітліла б, потішилася б, навіть якось заспокоїлася б за нас, за людей, але читати, боронь Боже, не стала б. Я особливо б так відчула — ніби навіть на свій спосіб — твій нібито припущений стиль і дух її нотаток. Навіть майже б побачила внутрішнім зором — якісь камені, що проросли травою, стіни; погоду її духу; дрова її самотніх світлих тягарів. Поверила б, але не стала б переконуватися.
Ось так.
А якщо мені скажуть, що там одна біологиня — з такого-то інституту — щось там дряпала по ходу своєї життєдіяльності, я просто плюну.
А от якщо повідомлять, що запис є магнітний, як Бродський вранці встав у себе вдома, точніше — спершу лежить, зітхає, читає, шарудить, не хоче вставати, судячи зі скрипів і томління плівки, потім встає, тапки намацує, шаркає далі, там тече вода, потім кипить, потім майже мовчить… — я стану прослуховувати цю касету.
Чи смію я сподіватися, що мене будуть читати?