“Упакуйте її й у вертоліт,” — розпорядився бандит у дорогому костюмі, який навіть не намагався приховати свою злочинну сутність.
“Не раджу до мене торкатися, якщо вам дорогі ваші— ну, ваші причиндали,” — відповідаю спокійно, хоча всередині все натягнуте до дзвону.
“І що ти зробиш, принцесо?” — ухмихається він і кидає на мене липкий, оцінювальний погляд.
“Усе, чому принцесу навчив тато,” — витримую його погляд, не відводячи очей.
Та вже наступної миті мене хапають під руки й тягнуть до ліфта, що піднімає на дах.
“Ще є шанс передумати,” — зло попереджаю, коли наша дивна процесія виходить на дах, де від лопатей вертольота перехоплює подих.
“Добре!” — несподівано перекриває він шум двигунів і кидає охоронцю: “Маршрут змінюємо. Летимо в гори. І виклич мені реєстратора. Хочу встигнути одружитися до Нового року.”