«Я тебе купую. Сьогодні ж», — твердо заявляє Стас. Неочікувано він трохи тягне мене за волосся, змушуючи закинути голову й дивитися просто в його темні, як безодня, очі. «Ти будеш моєю. Якби ти знав, що ти й так уже тільки мій… З самого першого знайомства, з першого погляду… Усі ці довгі сім років… Але замість тих слів, що рвуться назовні, я кажу: — Це забагато, надто дорого… Мій господар… — Плювати на гроші. Я зроблю все, щоб ми були разом», — Стас відрізає, нависаючи зверху й притискаючи мене своїм тілом. Я нічого не відповідаю, ледь стримуючи сльози. Бо точно знаю: ти неодмінно зненавидиш мене ще більше, щойно зніме мою маску…