Одного разу колишній радянський пролетарій…

…Марат Гізатулін — майстер короткого оповідання. Ліричний герой його смішних текстів — колишній радянський пролетарій — безумовний спадкоємець героїв і персонажів прози Зощенка, Ільфа й Петрова.

…Оповідання М. Гізатуліна зовсім не справляють враження письмової прози — вони дивовижно живі, копошаться, неслухняні, як діти. Коли я їх читав, мені весь час спливали в пам’ять усні розповіді Іраклія Андронікова та монологи Жванецького…

…Марат Гізатулін майже нічого не вигадує. Але те, про що він пише, дуже часто виглядає як вигадка, здається фантазією завзятого брехуна. Однак це не мемуари — це саме проза, лірична проза, причому інколи на зовсім не ліричному, а радше анти-ліричному матеріалі…

…Так, доля його героїв у більшості випадків найпростішим і звичайним людям буде здебільшого сумною. Там будуть тонути, сходити з розуму, гинути на хімічному комбінаті, спиватися й рано вмирати друзі пролетарія, батьки його приятелів, викладачі та начальники…

…То чому ж у М. Гізатуліна виходить смішно там, де мало б бути принаймні гірко? Ну, по-перше, така природа його таланту — усі плачуть, «а шарик летить» (Б. Окуджава). А по-друге, у всіх тих, хто з головою поринув у безрадісну радянську дійсність і пробув у цьому безповітряному просторі багато років, неодмінно з’явиться усмішка, коли вони почнуть розповідати щось тим, хто у своєму житті «нічого страшнішого за гарбуз» (на святі Гелловіна) не бачив і не знав.

Леонід Соколов