Дебютний роман Маргарити Ронжиної «Одиночка» тонко веде через п’ять емоцій — етапи проживання горя. Головна героїня, Саша, опиняється в лікарні з новонародженим хлопчиком і відчуває, що з ним щось не так. Вона залишається одна й намагається балансувати між своїми бажаннями та страшним усвідомленням, що як раніше вже не буде. Саші доведеться пройти довгий шлях прийняття себе у новому статусі, своєї дитини, яка ніколи не буде «нормальною», навчитися будувати стосунки й без паніки їх відпускати, а ще — бути щасливою не всупереч своєму життю, а завдяки йому. Це історія про людську силу, подолання та надію.
«Вона розмірковувала. Чи могли прапрабабуся, бабуся або мама — хоч хтось із родичів по жіночій лінії — зізнатися в нелюбові до дитини, у тому, що довгі місяці росло всередині? Або вони про любов і не думали, не здогадувалися, не називали — не обзивали, — ніяк це не визначали. Для них усе було наперед, раз і назавжди вирішено, з того моменту, як хтось створив світ, як світ створив себе й навчив усіх розмножуватися й любити. Отже, чи хотіла від себе Саша, не любляча дитину, яка щойно народила…?»