Мередіт давно звикла до самотності. Вже три роки вона не виходить на вулицю, не спілкується з мамою та старшою сестрою й усіма силами уникає спогадів про те, що було раніше.
Їй нічого не потрібно просити в світу. Вона добре заробляє й отримує все необхідне через доставку. Тримить себе у формі. Підтримує бездоганний порядок у домі. Готує багато й із задоволенням. Читає, переглядає старі фільми, складає пазли та довго дивиться на вишню у дворі по сусідству. А на Різдво обов’язково ставить ялинку й розкладає під нею подарунки.
Мередіт не вважає себе самотньою. У неї є подруга Седі, яка заїжджає разом із дітьми й ділиться історіями про своє насичене особисте життя. Є ласкавий рудий кіт Фред, який вмощується клубочком у неї на колінах. І навіть психолог, який щотижня дає незвичні «домашні завдання».
Мередіт не прагне змін: вони ніколи не робили її щасливішою. Але навіть у межах чотирьох стін неможливо тримати все під контролем. У її життя з’являються нові люди, задуми та надії — і заради них Мередіт усе-таки наважується зробити крок за поріг власного дому.