Один до двох

Косуля лежала на дні розсілiни, і Трій тільки й міг безсило лаятися з обривистого краю. Вузенький струмочок тягнувся з плямистої туші — червоні розводи. Невладно вивернута голова злобно втупилася в мисливця скляніючим оком, змушуючи сумніватися, що стало причиною загибелі: безоглядний стрибок чи стріла, що стирчала в боці.

Підступний шепіт осипу змусив Трія відсахнутися. Проклята тварюка! Знайшла де вмерти. Він і так весь у милі, а тепер доведеться тягнутися додому по мотузку — година туди, година назад, та ще й якщо його не запряжуть у якусь справу на благо общини. Помітне чорно-рудe пір’їння стріли не вбереже здобич від випадкового перехожого — радше навпаки. Трій і так мав право лише на п’яту частину туші, а решту доведеться віддати племінним: мовляв, їм є на що витрачати сили.