Одеські дачі

«Одеські дачі» — то чи повість-полілог, то чи «монолог у кількох особах». У ній Жванецький зізнається в коханні до рідного міста та до одеситів. А кохання, звісно ж, це не лише вміння бачити добре, а й мистецтво прощати чужі недоліки. Текст «Дач» теплий, живий, сповнений світлої туги за часом, якого не повернеш, і за людьми, які поїхали назавжди й назавжди — тут, поруч; у ньому перемішані самоіронія і мудра усмішка людини, яка багато чого бачила, але не втомилася радіти життю.