Мені двадцять, йому — сорок. Наш шлюб — лише формальність: так розпорядилися в заповіті мій батько й його найкращий друг. Я давно тягнуся до нього серцем, а він ніби не помічає мене.
Александр Корсаков. Жорсткий. Неприступний. Привчений тримати під контролем і себе, і кожен мій крок.
***
— Якщо я зірвуся, — його хрипкий голос обпалює, губи майже торкаються мого вуха, — ти будеш моєю. Повністю. Назавжди.
— А якщо я саме цього й хочу?
— Тоді тобі кінець, дівчинко.