Чим далі ми просувалися на північ, тим сильніше холод скував нас. Коньяк, який ми везли у флягах, уже перетворився на лід. Коні то й річ зупинялися, захлинаючись крижаною заметіллю. Наступало помрачення холоду — той стан, коли здається, що з’явився бліколикий велетень і обрушує на землю свою громадну палицю, а небо разом із землею опускається в одну спільну могилу — у Льодову Ніч. Так минули тридцять три дні, і одного разу на світанку ми розрізнили нечіткі контури міста; та невдовзі денне світло згасло, довкола стало зовсім темно, і тоді попереду заблимали слабкі вогники…