Нічні етюди

16 год. 39 хв.

Класика

Мова російська

Автор Ернст Гофман

Опис

«Нічні історії» німецького письменника, композитора й художника Е.Т.А. Гофмана (1776–1822), який створив власну особливу естетику, вперше видаються повним обсягом російською мовою.

Це цілий світ, де химерно змішується реальне й ірреальне, панують примарні фантастичні образи, а над усіма подіями та долями панує невідворотний містичний початок. Це зображення «нічного боку душі», поетична фіксація невідомого й таємничого, того, що прозирається та відчувається в житті і впливає на людські долі, тривожачи розум і уяву.

Зміст

Піщаний чоловік (пер. Морозов)

Новела "Піщаний чоловік" входить до авторського збірника "Нічні історії". У ній об’єднані твори, що відображають інтерес Гофмана до "нічного боку душі", до підсвідомого, ірраціонального в людській психіці. Гофмана приваблює тема безумства, злочину, таємничі, патологічні душевні стани.
Як і в «Фантазіях у манері Калло», тут доля художника показана в трагедійному світлі. Людині, наділеній почуттям і уявою, призначені безумство й самогубство. Зображуючи безумство свого героя, автор заглянув у ще не відкриті до нього сторони душевного життя. Працюючи над оповіданням, він спирався на спеціальні наукові праці. Дослідники відзначають клінічно точне відтворення хвороби героя. У Гофмана вона виступає як наслідок тяжких переживань дитинства. Письменника цікавило, однак, не саме явище безумства, а ті глибини внутрішнього життя, куди воно давало змогу зазирнути.
«Піщаний чоловік» — одна з найвідоміших новел Гофмана. Вона викликала безліч тлумачень. Спеціальне есе присвятив їй відомий австрійський психіатр Зигмунд Фрейд. Сюжет частково був використаний у романтичній опері Жака Оффенбаха (1819—1870) «Сказки Гофмана» (пост. 1881) і став основою для балету Лео Делiба (1836—1891) «Коппелія» (пост. 1870).

Ігнац Деннер

Одного разу єгер Андрес прихистив загубленого мандрівника, який назвався купцем Ігнацом Деннером. Купець був сповнений вдячності й став часто навідувати дім єгеря. Доля Андреса та його родини міцно переплелася з Ігнацом Деннером дивними й жахливими зв’язками…

Церква єзуїтів у Ге (пер. Стреблова)

Новела "Церква єзуїтів у Г." входить до авторського збірника "Нічні історії". У ній об’єднані твори, що відображають інтерес Гофмана до "нічного боку душі", до підсвідомого, ірраціонального в людській психіці. Гофмана приваблює тема безумства, злочину, таємничі, патологічні душевні стани.
«Церква єзуїтів» належить до характерного для романтичної літератури жанру «новел про художників». Сюжетна нитка уривається вторгненням роздумів на естетичні теми. Вони продовжують думки, започатковані в нарисі «Жак Калло», про проблеми мистецтва, які всю його життя хвилювали. Йдеться про ставлення мистецтва до життя. Програмний характер мають слова мальтійця, звернені до Бертольда. Він закликає художника не копіювати природу, наслідуючи переписувача, який не володіє мовою рукопису, що переписується, а вивчати її мову, осягати її «найвище начало» та пробуджувати «палаюче прагнення до вищого життя». Не досконалість форми, а одухотвореність думкою становлять суть справжнього мистецтва.

Санктус (пер. Федорова)
Порожній дім
Майорат (пер. Морозов)
Обіт
Кам’яне серце (пер. Бекетова)