В’ячеслав П’єцух (1946), історик за освітою, у хитромудрих лабіринтах російського минулого почувається, ніби в власній квартирі. Але не завжди, як би ми в цьому домі не обживалися, нам дано вгадати задум зодчого. Так і в минулі часи — як не вдивляйся в них — загадки російської людини все одно лишаються нерозв’язаними. І вічно виходить, що який би шлях до прогресу не обрав, він все одно виявиться особливим, і знову нам призначено преподати урок усім народам, крім самих себе. Схоже, справа тут у особливостях нашого національного характеру — саме його й досліджує письменник. Від безпросвітної туги й відчаю В. П’єцуха, а разом з ним і його читачів, рятує чудове почуття гумору та віра в той самий російський характер.