Війна давно відгриміла, але рани, залишені нею, не загоюються. Сидячи біля вікна, Ксенія перебирає нитку яшмових намистин і думає про людину, яка завжди була для неї єдиною у всьому світі. Про того, кого вважали зрадником і прислужником «фриців», не здогадуючись, яку складну й небезпечну місію він виконував…
Війна відгриміла, як у калейдоскопі, роки промайнул и, а Ксенія й далі зберігає ту заповітну нитку й вірить у диво.