У віршованій творчості М. Ю. Лермонтова — як ранній, так і більш зрілій — переважають теми ліричних і філософських роздумів про життя та глибокий самоаналіз, тонкий психологізм, загострене відчуття. Перед нами постає оголена душа поета, який гостро переживає життєві колізії. У поемах Лермонтова вирізняються дві тематичні групи. Одна — сюжети з середньовічної російської історії (“Останній син волі”, “Боярин Орша”, “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і відважного купця Калашникова”). Певним аналогом “Пісні…” в ліриці Лермонтова було “Бородіно” — відгук на 25-ту річницю Бородінської битви (1837). До другої групи належать романтичні поеми, такі як “Демон”, “Біглець”, “Сповідь”, у центрі яких — герой-вигнанець і бунтар, що протистоїть суспільству та попирає його соціальні й моральні норми; над ним тяжіє “гріх” — злочин, зазвичай убраний у таємницю й такий, що завдає герою душевних страждань.
Зміст:
Вірші 1828–1836 рр.
Вірші 1837–1841 рр.
Сповідь
Останній син волі
Боярин Орша
Сашка: Моральна поема
Монго
Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і відважного купця Калашникова
Тамбовська казначейша
Біглець
Демон