П’ятнадцять років тому молодий маг, який таємно втік із палацу на міський карнавал, жартома прочитав роду шлюбну клятву смішливій дівчині в масці, чиї губи пахли полуницею, а руки, що обіймали за плечі, віднімали розум. В незнайомки по венах вирувало шампанське й било в голову. Вона була така маленька й така тендітна в його руках — довірлива земна дівчинка. Без жодної магії цілувала його так, що від цього тремтіли ноги. Слова клятви, вивчені з дитинства, самі зірвалися з губ хлопця.
Звісно, це були лише красиві слова. Без вівтаря й належного ритуалу вони не мали сили. Маг був певен.
На світанку вони розійшлися, так і не знявши масок, бо було страшно зруйнувати чудове відчуття казки, що іскрилося між ними всю ніч. Юні й легковажні. Домовилися зустрітися тут же опівдні вже без масок і познайомитися по-справжньому. По*кус*ив*ши губу, розпухлу від поці*л*унків, вона легко спурхнула сходами й зникла за дверима готелю. Як виявилося, назавжди. Його Шаари-На, його обраниця…