Завершальний нарис циклу "Несвоєчасні роздуми" присвячений постаті Ріхарда Вагнера та значенню його творчості, зокрема відкриттю Байройтського фестивального театру як події, здатної оновити мистецтво й культуру. * * * "Щоб подія мала велич, необхідні дві умови: велич духу тих, які здійснюють її, і тих, які переживають її….… у душу кожного, хто бачить подію, що настає, закрадається турбота, чи виявляться люди, які її переживуть, гідними її. У наших справах ми завжди сподіваємося на цю взаємну відповідність між діяннями та сприйнятливістю і маємо на увазі її і в малому, і в великому; і хто хоче давати, має подбати, щоб люди, які приймають дар, були на висоті останнього. Саме тому одинична дія навіть великої людини позбавлена всілякої величі, якщо вона швидкоплинна, глуха й безплідна; адже в момент, коли він здійснював її, він, принаймні, не мав глибокого усвідомлення того, що саме тепер це необхідно; він не зовсім влучив і не цілком точно визначив та обрав час. Він був у владі випадковості, між тим як бути великим і прозрівати необхідність — нерозривно пов’язані між собою..."