Повертаючись дощової ночі з пізтої вечірки, Кесс Андерсон на глухій лісовій дорозі проїхала повз припарковану на узбіччі машину, за кермом якої була молода жінка. Кесс злякалася зупинитися й запитати, чи потрібна їй допомога. А через кілька днів дізналася, що жінку вбили.
Відтоді Кесс не може викинути з голови те, що сталося; її мучить докір сумління. Додається й тривога щодо власного психічного здоров’я — вона забуває, чи прийняла пігулки, не може згадати код домашньої сигналізації, дивується власним покупкам.
Невже це прояви деменції, якою страждала її мати, що пішла з життя рано? Чи справа в загадкових телефонних дзвінках, коли хтось постійно моторошно мовчить у трубку? І в появі невідступного відчуття, що за Кесс хтось стежить?