«Нікчема! Знайдюх! Погань мені!» — зарепетав вітчим, примружившись, і крізь зуби процідив: «Незабаром я позбудуся тебе. Не так уже й багато лишилося — і ти підеш звідси». «Та хоч зараз», — відповіла я, розтираючи щоку, яка палала від ляпаса, і зло прошепотіла: «Більше ні дня тут не залишуся, а свої заощадження заберу з собою». «Хотілося б», — посміхнувся він, розсовуючи монети по кишенях, і, дивлячись мені в очі, додав: «Готуйся: сьогодні приїдуть свати». «Хто?» — вигукнула я, і, зрозумівши, що це не жарт, закричала: «Ні! Я не вийду заміж! Ніколи! Зрозуміли?!» «Твоя думка нічого не важить», — відрізав вітчим і, прямуючи до дверей, рявкнув: «З кімнати не виходити! Інакше пошкодуєш!» Вони вважають мене безрідною, але я вже звикла. Ставши танцівницею, я намагалася накопичити гроші для нового життя, та не вдалося… Доля підкинула мені нав’язаного нареченого й несподівану любов до того, з ким ми не можемо бути разом. Є крихітний шанс, але так важко збагнути, чого я насправді хочу.