Здавалося б, трьох героїв цієї книги об’єднує лише одне: свого часу вони були відомими радянськими поетами. Усе інше — походження, творча манера, доля — різне. Анатолій Марієнгоф (1897–1962) після короткого зльоту відійшов від поезії, залишившись в історії літератури передусім як друг Єсеніна та автор мемуарної прози. Борис Корнілов (1907–1938) був вирваний із літературного життя й загинув у роки репресій. Володимир Луговський (1901–1957) після гучної й заслуженої слави пережив тяжку творчу та людську кризу, яку зміг подолати лише на закаті життя. Водночас автор книги, відомий письменник Захар Прилєпін, знаходить у біографіях таких непохожих поетів головне, що їх поєднує: усі вони були свідками великих і трагічних подій російської історії XX століття — не ховалися, не відверталися від них і змогли відобразити їх у своїй творчості. Мислячий читач, без сумніву, відзначить, як сучасно й навіть злободенно звучать інші вірші цих поетів у наш час.