Любушка прожила своє життя нелюбленою дочкою: просовістувала погану інвалідну коляску аж до старості, до дев’яноста років. Думала, що пора на спокій. А згори підкинули ще одне життя — там, де тимчасове містечко існує лише кілька місяців, адже в новій своїй родині вона знову нелюбима й непотрібна дочка, а мачуха й зовсім шаленіє, щоб звести її зі світу. А якщо дати цьому містечку-примарі шанс стати справжнім? Добре, що є досвід, та ще й огник у грудях не згас — значить, вона витримає! А нове життя? Це ж щастя — коли без коляски й на власних ногах! та ще й із золотими руками в комплекті зі світлою головою.