Ця збірка містить есе й оповідання, які показують інший бік Лавкрафта — не лише майстра жахів, а й автора смішних і затишних історій. У них розповідається про тих, хто вирішив досліджувати «Некрономікон» і пожалкував про це, а також присутні й інші оповідання — теплі, гумористичні та присвячені колегам Лавкрафта по перу. Ці історії наповнені дружнім теплом до інших письменників, хоча Лавкрафт ніколи не зустрічав більшість із них особисто.