«Ти… ти посперечався зі мною?» — я стою, ніби мене вмочили в лайно, і мені так боляче, що, здається, серце от-от порветься навпіл. «Крис, усе не так, як ти думаєш», — Кирило напружено дивиться мені в очі, але я вже йому не вірю. «Навіщо я тобі? Ти ж отримав від мене все, що хотів! Відпусти!» — Я заплющую очі, бо навіть уголос сил немає сказати, що батька вже немає. Кирило наближається, піднімає моє обличчя за підборіддя й ричить мені в губи: «Розлучення не буде, Аврора. Усе змінилося. Мені потрібна ця дитина». Пів року тому мені вдалося втекти від свого чоловіка й зберегти дитину. Але Артем знову з’явився в нашому житті. І він не збирається відмовлятися від малюка…