«Гріх брати чужих дітей, коли ти можеш виносити своїх», — хмуро дивлячись на мене, каже свекруха. — «Щоб когось виносити, потрібно спершу зачати, — сміюся крізь сльози. — А ви стверджуєте, що мій чоловік безплідний!» — «Анатолій не здатен до зачаття, так, але ж і чужі гени нам у родині ні до чого, правда?» Я киваю, збита з пантелику, нічого не розуміючи. Сльози на очах… — «Звісно». — «Тоді лишається лише один варіант. Інших немає». — «Який же?» — «Савва». — «Ваш старший син?» — не вірю власним вухам. Ну не може ж вона мені це пропонувати насправді! — «Ага. Він, звісно, грубіян і страшний розпусник, але заради дитини потерпиш.»