Не дозволяй душі лінуватись

44 хв.

Поезія

Мова російська

Читець Олександр Котов

Опис

Срібне століття подарувало світу плеяду дивовижних поетів. Ахматова, Мандельштам, Цвєтаєва, Гумільов, Блок… То чи були часи такі незвичайні, то чи саме світобудова на мить спинилася, і теорія ймовірностей проґавила це неймовірне співпадіння. Але так чи інакше, початок двадцятого століття — це час феєрверку, святкового салюту в світі російської поезії. Зірки спалахували й гасли, залишаючи після себе вірші — відомі й не дуже.

Один із найбільш недооцінених авторів того часу — поет Н. Заболоцький. Усі знають, що Ахматова — геній, але не кожен може процитувати її вірші. Те саме стосується й Блока або Цвєтаєвої. А от творчість Заболоцького знає майже кожен — але багато хто навіть не уявляє, що це саме Заболоцький. «Зацелована, околдована, з вітром у полі…», «Душа зобов’язана працювати…» і навіть «Котя, котенька, коток…».

Усе це — Заболоцький Микола Олексійович. Вірші належать його перу. Вони пішли в народ, стали піснями й дитячими колисковими, а ім’я автора перетворилося на зайву формальність. З одного боку — найщиріше визнання в любові з усіх можливих. З іншого — вопіюча несправедливість щодо автора.