Не переходь дорогу вовку. Коли у твоєму домі живе чудовисько

У мені досі живе маленька налякана дівчинка. Вона боїться темряви, адже вночі люблячий батько перетворюється на монстра. На свій 27-й день народження Ліза дізнається з новин: у будинку, де її батько жив із новою родиною, знайшли три трупи. Усі застрелені з батькової рушниці. Протягом кількох годин Ліза намагається з’ясувати, чиї саме тіла були виявлені. Якщо серед них є батько—то чи означає це, що вона нарешті в безпеці? Якщо батько вбив свою нову дружину й її дітей—чи винна Ліза в їхній смерті? Адже вона нікому ніколи не казала, що її батько насправді — чудовисько.

Чому її батько став жорстоким тираном і вбивцею? Як впоратися з жахами минулого, які вплинули на все її життя? У пошуках відповідей Ліза їде до Греції, щоб знайти родину свого батька — і відповіді на свої запитання.

«Не переходь дорогу вовку» — це безстрашні мемуари про дитячу травму, відчуття провини, примирення з минулим і здобуття сили. У цій відвертій і часто різкій оповіді Ніколідакіс досліджує те, що вона називає «чудовиськовими зловживаннями» з боку її батька. Після того як він покинув її сім’ю, він убив свою нову подругу й їхню доньку, а потім наклав на себе руки… З неперевершеною ясністю та красномовством Ліза аналізує його здатність маніпулювати… Це смілива й надихаюча розповідь про рух через біль до складного осмислення того, що сталося, і самовідновлення.

Kirkus Reviews

Ці мемуари не приховують нічого. Вони жорстокі й чесні, душевболісні та виразні — примушують зазирнути всередину себе. Хоча Ніколідакіс чесно розповідає про темряву, яку їй довелося пережити, вона також відкриває метафоричне вікно й дарує читачам світло… Захопливі, гранично чесні мемуари, що торкаються важких тем, але наприкінці лишають читачів із відчуттям надії. Library Journal.