— Я йду, — байдуже дивиться на мене.
— Чому? Я щось зробила не так?
— Усе так. Це я помилився. Не варто було з тобою знайомитися. Річ у тім, що я не вільний. У мене є дівчина.
— Дівчина? — я захлинаюся.
— Не просто дівчина. Наречена. Ми з нею посварилися, але… помирилися. Вибач. За квартиру я заплатив наперед за пів року, — продовжує він, — можеш спокійно жити.
Він знущається з мене? Спокійно жити, знаючи, що він туди більше не прийде?
— Речі я вже забрав.
❁❁❁❁❁
Він кинув мене. Просто пішов, сказавши, що в нього є інша. Розбив серце вщент. Але так і не дізнався, що мені є заради кого жити далі.