Служниця чіпляється тоненькими пальчиками за моє передпліччя й пищить.
— Ти-ш-ш-ше! — шиплю крізь зуби.
Але замість того, щоб викинути нахабницю з кімнати, я розглядаю її. Ця дівчина своєю красою затне багатьох драконес.
— Пусти-ть! — вона хрипить, намагаючись відірвати мою руку від свого рота.
Нечувана нахабність! Але я відпускаю.
Ця дівчина пахне неймовірно солодко, смачно, манливо. І виглядає так, ніби її самі боги створили й чомусь відправили в наш грішний світ.
Аїша — не звідси. Навіщо вона тут? Щоб звести мене — владику драконів — з розуму своєю красою. І стати матір’ю немовляти-бастарда, якого я поклявся любити як рідного сина.