Я жив та жив, нікого не чіпав: подобалися дівчата, часто брехав, нерідко користувався чарівністю, грав у карти й обіймав одну з посад на нижчому рівні нескінченної трудової ієрархії. Не взірець пристойності, але цілком собі нормальна людина. І тут переді мною з’являється красуня й каже, що я — спадкоємець трону в якомусь іншому світі. Якби ще якийсь нормальний трон, а то ж уособлення злих сил. І я зобов’язаний сісти на нього як найкращий претендент на роль породження ада. Ні, звісно, я не взірець пристойності, але… таке…