— Я поруч із тобою ніби в камері, Ір. Не хочу в сорок п’ять відчувати себе за ґратами й чекати, що ось-ось помру!
— Це через неї? Через ту молоду? Їй же всього двадцять, Серьож…
Мій чоловік сказав, що йому нічим дихати поруч зі мною, хоча я була певна: наш двадцятип’ятирічний шлюб — це і є щастя.
— Та хоч сорок! Вона — донька Анжели, її точна копія. Копія моєї колишньої, яку я досі люблю, розумієш? Це мій шанс почати все спочатку!
Він вирішив переписати своє життя, а я лишаюся за бортом.
Для нього наш шлюб — клітка, і він рветься на волю.
А я — лише незручна перешкода,
від якої він готовий позбутися будь-якими способами.