На точці

«Був задушливий майський полудень. По вузькій пилюженій вулиці, де тіснилися по обидва боки маленькі одноповерхові будиночки, тротуарів не передбачалося, і подекуди росла густа трава. Йшов хлопчик років тринадцяти у гімназичній формі.

Це була одна з віддалених околиць південного міста Пильська, про що свідчив характер забудови — суціль із мазанок, вкритих черепицею й навіть просто соломою. Посередині вулиці, там, де в дощову пору стояло ціле озеро брудної води, а тепер блищало, як уламок розбитого дзеркала, відбиваючи шматочок бірюзового неба з маленькою нерухомою хмаринкою перламутру, — лежала довга калюжа, солодко нудьгуючи й виставивши на промені спину чорної, лискучої від бруду свині — тучної та, мабуть, уже літньої… Мазанкові стіни різали очі осліпливою білизною… Розпечене повітря не ворушилося… «Ку-курі-ку-у-у!» неслося з усіх дворів навперебій…»